пʼятниця, 30 серпня 2019 р.

Відмова від профілактичних щеплень. Чи мають право відмовити в прийнятті дитини до навчального закладу. Судова практика Верховного Суду.

                           

 Міністерство охорони здоров’я та Міністерство освіти і науки закликали батьків до 1 вересня зробити дітям усі необхідні щеплення за Календарем профілактичних щеплень. Під час пресконференції в.о. Міністра охорони здоров’я Уляни Супрун та Міністра освіти і науки Лілії Гриневич, 14.08.2019, у приміщенні Будинку Уряду, йшлося про те, що діти, які не пройшли вакцинацію, за винятком тих, які мають медичні протипоказання до цього, не зможуть відвідувати дитячі садки та школи з іншими учнями.
 Питання, яке тривожить багатьох батьків неповнолітніх дітей: «Чи мають право адміністрації дошкільних (дитячих садочків) та середніх навчальних закладів (шкіл) відмовити у прийнятті невакцинованої дитини тобто дитини, батьки якої у встановленому порядку відмовились від проведення профілактичних щеплень згідно з Календарем профілактичних щеплень, до відповідного навчального закладу?».
 На дане питання досить вичерпну відповідь надано Верховним Судом в його постанові від 17.04.2019 в рамках цивільної справи № 682/1692/17 за позовом матері невакцинованої дитини до дошкільного навчального закладу про зобов’язання не чинити перешкод у здобутті дошкільної освіти.
 В своїх висновках ВС зазначив про правомірність у відмови ДНЗ у прийомі на навчання дитини, яка не пройшла обов’язкову вакцинацію через недовіру матері до вакцини, незважаючи на те, що дитина згідно медичних документів була абсолютно здоровою.
 Позиція Верховного Суду.
 Вимога про обов’язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об’єктивні підстави - тобто було виправданим.
 ВС зазначив про те, що згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов’язковими і включаються до календаря щеплень.
 Відповідно до частин 1 та 2 ст. 15 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» прийом дітей до виховних, навчальних, оздоровчих та інших дитячих закладів проводиться за наявності відповідної довідки закладу охорони здоров’я, в якому дитина перебуває під медичним наглядом. Довідка видається на підставі медичного огляду дитини, якщо відсутні медичні протипоказання для її перебування у цьому закладі, а також якщо їй проведено профілактичні щеплення згідно з календарем щеплень і вона не перебувала в контакті з хворими на інфекційні хвороби або бактеріоносіями.
 Дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячого закладу не дозволяється. У разі якщо профілактичні щеплення дітям проведено з порушенням установлених строків у зв`язку з медичними протипоказаннями, при благополучній епідемічній ситуації за рішенням консиліуму відповідних лікарів вони можуть бути прийняті до відповідного дитячого закладу та відвідувати його.
 Згідно з положеннями частини шостої статті 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» особам, які не досягли п’ятнадцятирічного віку чи визнані у встановленому законом порядку недієздатними, профілактичні щеплення проводяться за згодою їх об`єктивно інформованих батьків або інших законних представників. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов’язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
 Відповідно до пункту 6 Примірного положення про підготовку дітей на педіатричній дільниці до відвідування дошкільного та шкільного загальноосвітнього навчального закладу, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 29 листопада 2002 року № 434, питання відвідування дошкільного навчального закладу дитиною, батьки яких відмовилися від щеплень, вирішується лікарсько-консультативною комісією.
 Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.06.2017 на засіданні лікарсько-консультативної комісії було встановлено, що у травні 2017 року мати дитини відмовилась від вакцинації дитини на RV1 АКДП та вирішено, що у зв`язку з неблагополучною епідеміологічною ситуацією дитина відвідувати дитячий садок не може.
 Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки керівництво дошкільного навчального закладу діяло у відповідності до норм чинного законодавства України, адже у силу приписів статті 15 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» до навчального закладу не може бути прийнято дитину без проведення відповідного медичного обстеження та надання висновку лікарсько-консультативної комісії (у разі відсутності у дитини обов`язкових щеплень) про можливість відвідування дошкільного навчального закладу. Враховуючи тривалу відсутність дитини у дошкільному навчальному закладі (більше восьми місяців), наявність вакцини, якої не було у медичному закладі під час зарахування дитини до дошкільного навчального закладу та відмову матері від профілактичного щеплення у зв`язку із недовірою до вакцини, відповідач правомірно відмовив у прийнятті дитину до садочка без висновку лікарсько-консультативної комісії (при відсутності у дитини щеплень) про можливість відвідування дошкільного навчального закладу.
 У справі, яка переглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення матір`ю дитини при збереженні обсягу прав дитини на здобуття освіти, у тому числі в дошкільних закладах освіти, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, інших батьків та їх дітей, які провели у встановленому державою порядку щеплення, зокрема перед направленням дітей до навчального закладу для здобуття освіти. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.
 Європейський суд з прав людини висловлював думку, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання (параграф 33, 36 рішення у справі «Соломахін проти України» від 15 березня 2012 року, заява № 24429/03).
 Відповідно до статті 9 Закону України «Про дошкільну освіту» громадяни України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак мають рівні права на здобуття дошкільної освіти у закладах дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності, а також у сім`ї. Частиною п`ятою цієї ж статті передбачено, що діти можуть здобувати дошкільну освіту за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють: у закладах дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності; у структурних підрозділах юридичних осіб приватного і публічного права, у тому числі закладів освіти; у сім`ї - за сімейною (домашньою) формою здобуття дошкільної освіти; за допомогою фізичних осіб, які мають педагогічну освіту та/або професійну кваліфікацію педагогічного працівника, у тому числі які провадять незалежну професійну діяльність; за допомогою фізичних осіб - підприємців, основним видом діяльності яких є освітня діяльність.
 Згідно ч. 2 ст. 28 ЗУ «Про дошкільну освіту» дитина має гарантоване державою право на безоплатну дошкільну освіту в державних і комунальних закладах дошкільної освіти.
 Батьки мають право обирати одну із визначених форм здобуття їх дитиною дошкільної освіти, але держава, з метою дотримання прав дитини на дошкільну освіту та забезпечення безпеки та здоров`я всіх дітей, встановлює певні правила для реалізації такого права.
 Зважаючи на це, завданням держави є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права дитини на дошкільну освіту та інтересами інших дітей.
 За обставинами цієї справи право малолітнього сина позивача на освіту у дошкільному навчальному закладі було з огляду на суспільні інтереси тимчасового обмежено (до проведення щеплення, покращення епідеміологічної обстановки, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) у зв`язку із тим, що сама позивач, не довіряючи якості вакцини (належним чином не мотивувавши свою недовіру або неможливість застосувати ту вакцину, якій вона довіряє), не дотрималась календаря обов`язкових щеплень і відмовилась від чергового щеплення дитини.
 Висновки автора, зроблені на підставі вказаної постанови ВС та відповідного законодавства:
 Робити дитині профілактичні щеплення (вакцинацію) чи ні – справа батьків.
 Немотивована відмова від проведення обов’язкових профілактичних щеплень, передбачених ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу), у т.ч. у випадку немотивованої недовіри якості до тієї чи іншої вакцини, за відсутності відповідного висновку лікарської комісії про можливість відвідувати заклад щеплення (щеплень) (наприклад у випадку наявності у дитини протипоказань до тієї чи іншої вакцини), може бути підставою для відмови адміністрації навчального закладу (школи, садочку) у прийомі до нього дитини.
 У випадку відмови від вакцинації тією чи іншою вакциною у випадку наявності у дитини протипоказань та/або мотивованої недовіри до якості відповідної вакцини варто своє рішення належним чином обґрунтувати  і надати відповідній лікарській комісії, висновки якої за необхідності можна оскаржити вищому органу або до суду.

неділя, 11 серпня 2019 р.

Апеляційний суд: Відсутність працівника на роботі за станом здоров'я може підтверджуватись не тільки лікарняним листком, а й довідкою медичної установи (Київський апеляційний адміністративний суд, №810/523/18, 26.07.2018, власна практика

                                 
  Фабула судового акту: рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.04.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2018 та ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.09.2018 у судовій адміністративній справі № 810/523/18, задоволено позов мого клієнта (ОСОБА_2) – фізичної особи, яка працювала на посаді секретаря судових засідань Миронівського районного суду Київської області, до керівника апарату Миронівського районного суду Київської області та Миронівського районного суду Київської області про визнання протиправним та скасування наказу про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани. Зокрема, судом I інстанції, з висновками якого погодились суди II та III ланки, визнано протиправним та скасовано наказ керівника апарату Миронівського районного суду Київської області від 17.01.2018 № 4-к "Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_2».
 Підставою для винесення вказаного наказу став, прогул, який на думку керівника апарату Миронівського районного суду допустила позивач, а саме те, що остання була відсутня на робочому місці 24.07.2017 без поважних причин, оскільки не надала на підтвердження факту неможливості виходу на роботу за станом здоров’я лікарняного листка, а лише медичну довідку.
 Суд I інстанції прийшов до висновку про те, що відсутність працівника на роботі за станом здоров'я може підтверджуватись не тільки лікарняним листком, а й довідкою медичної установи.
 Залишаючи без змін рішення суду I інстанції, апеляційний суд пришов до таких висновків: «Наведеними доказами підтверджується той факт, що позивач була відсутня на роботі 24.07.2017 з поважних причин, а саме за станом здоров'я.
 Цим самим спростовуються посилання апеляційної скарги відповідача на ту обставину, що перебування в стані тимчасової непрацездатності може бути підтвердженим лише листком непрацездатності.
 Поважними причинами невиходу на роботу може бути не тільки перебування в стані тимчасової непрацездатності, а і звернення до медичної установи.
 У даному випадку таке звернення підтверджене медичною довідкою. Відсутність у такій довідці конкретного часу звернення позивача за медичною допомогою не спростовує її дійсність, враховуючи також і те, що відвідування ОСОБА_2 медичного закладу 24.07.2017 підтверджується іншими доказами в сукупності, що підтверджують поважність причин невиходу позивача на роботу, що, в свою чергу, виключає наявність у спірних правовідносинах прогулу».
 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою одного з відповідачів.
 Отже, для підтвердження факту поважності причин невиходу на роботу працівника за станом здоров’я належним і допустимим доказом може бути не тільки лікарняний листок, а й медична довідка.
 P.S. В ухвалі Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 31.10.2002 у справі про поновлення на роботі працівника, звільненого за п. 4 ст. 40 КЗпП України, зазначений такий правовий висновок: "Суд повинен перевірити доводи працівника про поважність причин відсутності на роботі. При цьому на підтвердження доказів про відсутність на роботі за станом здоров’я суд може взяти до уваги як медичні документи, так і інші докази, в тому числі показання свідків".

неділя, 14 липня 2019 р.

Судом визнано протиправними дії та бездіяльність інспектора МНС під час проведення позапланової перевірки. Позитивна судова практика.

 

  У квітні 2018 року до Київського окружного адміністративного суду в інтересах мого клієнта - Комунального закладу Київської обласної ради «Обласна лікарня відновлювального лікування» («Водолікарня») подано позов до Головного інспектора Миронівського районного сектору Головного управління Державної служби України з питань надзвичайних ситуацій у Київській області майора служби цивільного захисту Ч. («Інспектор»), третя особа - Головне управління ДСНС України в Київській області, про визнання протиправними дій та бездіяльності.вв
  По закінченню судового розгляду рішенням Київського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Панченко Н.Д.) від 14 червня 2019 року у адміністративній справі № 810/2042/18 позов задоволено повністю, зокрема суд констатував протиправність дій та бездіяльності Інспектора під час проведення позапланової перевірки Водолікарні щодо додержання нею вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної і техногенної безпеки, зокрема суд своїм рішенням:
  1) визнав протиправною бездіяльність Інспектора, яка виявилась у:
  - неознайомленні головного лікаря Водолікарні з підставою проведення позапланової перевірки;
  - ненаданні головному лікарю копії посвідчення на проведення позапланової перевірки;
  - непред’явленні службового посвідчення;
  - невнесенні перед початком позапланової перевірки до журналу реєстрації перевірок запису про її проведення;
  - ненаданні для підпису головному лікарю акту по результатах перевірки, а також примірника такого акту в останній день перевірки;
  2) визнав протиправними дії Інспектора, які виявились у:
  - проведенні позапланової перевірки за відсутності головного лікаря Водолікарні;
  - з’ясуванні питань, які не зазначені в посвідченні на проведення перевірки (суд визнав те, що Інспектор під час проведення перевірки вийшов за коло питань, передбачених направленням на її проведення).
  Мотивуючи своє рішення, суд I інстанції констатував порушення Інспектором положень Кодексу цивільного захисту України та Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» в частині порядку проведення позапланової перевірки Водолікарні щодо додержання вимог законодавства у сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безь.пеки, внаслідок чого Інспектором допущено протиправні дії та бездіяльність.

середа, 10 липня 2019 р.

Суд виправдав підзахисного у справі про адміністративне правопорушення, обвинуваченого у відмові від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння особою, яка керує транспортним засобом

 


 Постановою Таращанського районного суду Київської області від 26.06.2019 закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення №379/661/19, передбачене ч. 2 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, вчинена повторно протягом року), щодо мого підзахисного громадянина П., у зв’язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
  В даній судовій справі громадянин П. під час судового розгляду у встановленому порядку скористався своїм правом на захисника.
  В результаті судового розгляду Таращанський районний суд врахував доводи сторони захисту щодо наявності в діях працівників патрульної поліції істотних порушень при складанні протоколу про адміністративне правопорушення та додатків до нього, а також своєю постановою закрив провадження у справі у зв`язку з відсутністю в діях громадянина П. складу адміністративного правопорушення. Постанова суду набрала законної сили.
 Адвокат Сергій Ткаченко.

субота, 6 липня 2019 р.

Успішне представництво в суді учасника бойових дій, постраждалого внаслідок травми, отриманої в період проходження служби в зоні проведення АТО.

 

  Мій довіритель – учасник бойових дій (К.), неодноразово проходив службу в зоні проведення АТО на сході країни у складі одного з підрозділів Національної поліції України.
  В березні 2018 року під час бойового чергування на блок-посту в одному із населених пунктів Луганської області під час огляду транспортного засобу та документів, внаслідок вкрай несприятливих погодних умов (сильна ожеледь), К., який був озброєний та у відповідному екіпіруванні, послизнувся, втратив рівновагу та впав. В результаті чого отримав закриту черепно-мозкову травму у вигляді струсу головного мозку та інші тілесні ушкодження. Після чого К. проходив лікування у шпиталі.
  В результаті проведеного службового розслідування по невідомій причині відповідною комісією Головного управління Національної поліції у Київській області прийнято «мотивоване» рішення про те, що травми, яких зазнав К., отримані ним буцімто не під час виконання службових обов’язків, а з власної необережності.
  В подальшому такі дії комісії оскаржені нами до Київського окружного адміністративного суду, рішенням якого від 10.12.2018 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78759154), залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2019 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81429972), позов задоволено, зокрема скасовано висновок службового розслідування, відповідні акти про нещасний випадок та зобов’язано Головне управління Національної поліції в Київській області провести повторне розслідування з урахуванням правової позиції суду, яка по суті збігається із доводами, наведеними в нашій позовній заяві.

  Нагадую про те, що згідно п. 9 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» учасники бойових дій мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, яка надається за рахунок держави.
  
   Адвокат Сергій Ткаченко.

субота, 12 січня 2019 р.

Успішне представництво в суді інтересів Миронівської Водолікарні в справі про застосування заходів реагування у вигляді зупинення її експлуатації

  5 грудня 2018 року Шостий апеляційний адміністративний суд (у м. Києві) своєю постановою лишив без змін рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2018 року у справі № 810/4312/17 за позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області до Комунального закладу Київської обласної ради «Обласна лікарня відновного лікування» (м. Миронівка) про застосування заходів реагування, яким такий позов залишено без задоволення.
  В даній справі із самого початку прийняття справи до судового розгляду я здійснював представництво інтересів Комунального закладу Київської обласної ради «Обласна лікарня відновного лікування» (в миру «Водолікарня»).
 Позов підрозділу МНС був мотивований недотриманням адміністрацією Водолікарні вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, у зв’язку чим його представники просили застосувати до лікувального закладу заходи реагування у вигляді повного зупинення експлуатації об’єкта до повного усунення порушень зазначених в акті перевірки.
  В ході тривалого судового розгляду (провадження відкрито 13.12.2017) як в першій, так і в апеляційній інстанції, спільно з головним лікарем Горкушею Олександром Петровичем вдалось довести відсутність законних підстав для задоволення вказаного позову.
Дякую адміністрації КЗ КОР «ОЛВЛ», зокрема головному лікарю Горкуші О.П., за надану довіру здійснювати представництво інтересів закладу в такій відповідальність та важливій для подальшого існування останнього судовій справі. І варто зауважити про те, що успішному законному врішенню справи істотно сприяли професійні і юридично вірні дії адміністрації Водолікарні.
  Довідка. Водолікарня (КЗ КОР «ОЛВЛ») як заклад створена в 1957 році як обласна бальноекологічна лікарня по рішенню виконкому Київської обласної ради депутатів трудящих від 09.02.1957 № 91.
  Основною метою діяльності закладу є: забезпечення населення Київської області висококваліфікованою поліклінічно-консультативною та стаціонарною медичною допомогою, основним лікувальним засобом якої є використання мінеральної радонової води Миронівського родовища підземних мінеральних радонових вод із свердловин № 1, № 3, № 4, які розташовані на території закладу.
  Основним лікувальним фактором у лікарні є радонові води, які застосовуються у вигляді ванн та гінекологічних зрошень. Радонові ванни застосовують у комплексному лікуванні з масажем, парафіно-озокеритними аплікаціями, гідротерапією, лікувальною фізкультурою (ЛФК, дошка Євмінова), підводною та сухою витяжкою хребта та фізіотерапевтичними процедурами (магнітотерапія, УВЧ, УЗ, дарсонваль, ампліпульс, ДДТ, електрофорез, електростимуляція, 4-камерні ванни, вихрові ванни, лазеротерапія, магніто-лазеротерапія). А також доповнюється фітотерапією й інгаляціями.
  У Водолікарні за 2017 рік всього безкоштовно пролікувалось 1618 хворих, в т.ч. учасників АТО – 38 чол., учасників бойових дій – 3 чол., інвалідів ВВВ (Другої Світової війни) – 8 чол., постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС – 108 чол., інваліди загального захворювання – 119 чол., дітей-сиріт та з багатодітних і малозабезпечених сімей – 10 чол. Аналогічна кількість пролікованих осіб і у 2018 році.   

  Адвокат Сергій Ткаченко.

понеділок, 10 грудня 2018 р.

Несправедливі умови договору фінансового лізингу

 
  Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
  Зокрема, ст. 18 вказаного Закону визначає поняття «несправедливі умови договору» – умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживачу.
 Так, 24 вересня 2018 року Верховний Суд відхилив касаційну скарга ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто», а рішення попередньої інстанцій про визнання договору недійсним та стягнення коштів залишив без змін (справа № 282/588/16, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76859574).
  За матеріалами справи позивач через мережу Інтернет знайшов оголошення про продаж трактора за ціною 98 тис. грн. та 12.05.2016 з метою його придбання підписав незаповнений договір лізингу. Також йому повідомили, що для отримання трактора необхідно сплатити перший внесок у сумі 37 500 грн. і після оплати протягом трьох днів трактор доставлять йому безкоштовно. Позивач погодився з умовами та оплатив вказану суму, згодом отримав примірник договору.
  Через три дні так і не отримавши трактор, він зателефонував на гарячу лінію, де йому повідомили, що для отримання трактору необхідно оплатити 50 % його вартості, а попередньо оплачена сума в 37 500 грн. є внеском за укладення договору, а не платою за товар.
  Після детального ознайомлення з договором, він виявив, що ціна трактора відповідно до договору – 375 тис. грн., а не 98 тис. обумовлених в оголошенні та як йому обіцяв продавець. Більш того, договір не містить умов його розірвання з ініціативи лізингоодержувача.
  Вважаючи те, що на думку позивача його введено в оману та ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» застосувала до нього нечесну підприємницьку діяльність, оскільки умови договору порушують Закон України «Про захист прав споживачів», тому за захистом своїх прав він звернувся до суду.
  Рішенням суду першої інстанції позов задоволено, договір фінансового лізингу від 12.05.2016 визнано недійсним, грошові кошти у розмірі 37 500 грн. повернено позивачу, додатково стягнено 375 грн. комісії банк.
  Рішенням апеляційного суду рішення суду першої інстанції в частині стягнення 375 грн. комісії банку скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні цих позовних вимог, в іншій частині рішення суду залишено без змін.
  Крім того, під час розгляду справи з’ясувались ті обставини, що у ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» відсутня ліцензія на здійснення фінансових послуг із фінансового лізингу, що є порушенням п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», де зазначено що діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.
 Відносини, що виникають із договору фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж та положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг».
  Договір лізингу за своєю природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно стаття 628 ЦК України.
  Договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
  Норми ст. 220 ЦК України передбачають, що у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
  Розглядаючи справу за касаційною скаргою Верховний Суд дійшов висновку, що у договорі від 12.05.2016 виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов’язків, передбачених договором та законом, звужені обов’язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов’язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.
 Зокрема, п. 1.4 договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов’язаннями відповідає продавець.
  За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо.
  Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов’язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.
  Таким чином, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.4 договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та іншого суперечить положенням статті 808 ЦК України.
  Відтак, касаційна скарга залишена без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
  Підсумовуючи вищевикладене, можна сказати, що отримання товарів за ціною на порядок нижче ринкової – це перше що повинно насторожити, адже часто бажання отримати щось на вигідних умовах розсіює уважність та приводить до небажаних наслідків.  Укладення такого роду договорів через Інтернет та за допомогою телефонних консультацій може призвести до зловживань з боку нечесних підприємців, і як результат можна залишити і без грошей, і без товару.
  Тому варто бути уважним, слід ретельно читати умови договору і у випадку нерозуміння якихось умов обов’язково звертатись до фахівців за консультацією. Це збереже Ваші гроші, час та нерви.
  P.S. Власна практика адвоката С.Ткаченка у подібній справі: рішення Миронівського районного суду Київської області від 05.07.2016 у цивільній справі  № 371/557/16-ц http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58912835, набрало чинності (відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс»). 

Правовий висновок Верховного Суду щодо строків звернення до суду з трудовим спором

Cтроки звернення до суду за вирішенням трудового спору застосовуються незалежно від заяви сторін, а тому в кожному випадку суд зобов'яза...